Рімний, дамно, дрімний: «мн» на місци «вн» і «бн» в галицких говорах

Богато хто в Галичинї каже рімний, дамно, срімний, потрімно там, де в книжках пишут рівний, давно, срібний, потрібно. То не хиба й не «ледача» вимова, а давнє фонетичне явище, яке діялєктольоґи описуют вже понад сто лїт. В тій статї ми зібрали, шо про нєго написано, де єго чути і як воно мінєєт сє.

Як читати джерела. При кождім твердженю в квадратових дужках стоїт автор, рік і сторінка, напр. [Шило 1957, с. 77]. Сторінки — друковані, ті, шо стоят на сторінцї книжки. Цокнїт на автора — і перейдете до повного опису книжки в кінци статї. Де ми переказуєм чуже посиланє, якого самі не перевірили, так і пишем: «за Сікоров».

Шо то за явище

Коротко: губний приголосний в (ў) або б перед н стає м:

• рівний → рімний, давно → дамно, ковнір → комнір [Шило 1957, с. 59, 77];
• дрібний → дрімний, срібний → срімний, потрібно → потрімно [Бандрівський 1960, с. 26].

Шило кличе то просто асиміляцієв [Шило 1957, с. 77]. Сікора, яка описала вимову теперішного Львова, бере [ўн] > [мн] за регресивну асиміляцію за місцем і способом творення [Сікора 2020, с. 126]. Там же пише, шо ту асиміляцію кличут ше асиміляцієв щодо участи носового резонатора, і посилає сє на академічну «Сучасну українську літературну мову» 1969 року [Сікора 2020, с. 126, прим. 71]. К. Герман, за Сікоров, назвав єї асиміляцієв за носовов вимовов [Сікора 2020, с. 127, прим. 73].

«Регресивна» значит, шо звук уподібнюєт сє до того, який іде по нїм: в (б) достосовує сє до н.

Чому в стає м

Наше в часто вимовлєют губами

В лїтературній вимовї в перед голосним — губно-зубне [v]: долїшна губа доторкаєт сє до горішнїх зубів. В галицких говорах не все так. Шило пише, шо в богатьох наддністрянських і західноволинських говірках в має три варіянти: перед голосними — найбільше губно-губне [w], по голоснім — нескладове [ў], перед і — найчастїще губно-зубне [v] [Шило 1957, с. 59]. Те саме видїв Janów в Мошківцях над Днїстром: в там часто губно-губне, і межи [w] і [ў] годї провести чітку межу [Janów 1926, с. 30].

Для [м] тре зімкнути обі губи, а для губно-губного [w] чи [ў] губи вже майже зімкнені. Різниця межи ними — йно в тім, чи воздух іде через ніс.

Ніс відкриваєт сє зарано

Найдокладнїще то пояснив Janów: м’яке піднебінє опускаєт сє зарано, і дорога до носа відкриваєт сє ше тогди, як губи вимовлєют свій звук. Через то ў, а ше лекше губно-губне w, переходит в м [Janów 1926, с. 31]. Значит, язик і піднебінє вже «готуют» носове н, а губи ше вимовлєют в — і виходит м.

Бандрівський каже то простїще: в перед носовим н може уподібнити сє до нєго за місцем артикуляції, а б перед н — за способом артикуляції [Бандрівський 1960, с. 26]. Герман, за Сікоров, пояснює то тим, шо ті звуки творєт сє близько їден коло другого [Сікора 2020, с. 127, прим. 73].

Вимова, яка лишила слїд

Шило і Janów кажут їдно: мн на місци вн — то слїд того, шо в в тих говорах вимовлєли губно-губно, як [w]. Шило бере рімний, дамно, комн’ір, вузомн’а і мнук (внук) за знак того, шо в в давнинї було губно-губне [Шило 1957, с. 59]. Janów пише, шо слїди губно-губного w видко власне в змінї wn > mn [Janów 1926, с. 30].

Відки взєли сє вн і бн

В праслов’янській мовї межи губним і н в тих словах стояв ше короткий голосний — єр ь. Суфікс прикметників був -ьnъ [Вікісловник]:

• рівний ← *orvьnъ ‘прямий, рівний’;
• давній, давно ← *davьnъ ‘давній’;
• дрібний ← *drobьnъ ‘дрібний’;
• срібний ← *sьrebrьnъ ‘срібний’.

Слабкі єри пізнїще випали [Вікіпедія]. Відтак губний приголосний опинив сє зараз перед н — і йно тогди могла зачєти сє асиміляція.

Коли саме в Галичинї зачєли казати мн, наші джерела не кажут. Певне йно то, шо Верхратський записав дамно, рімний в 1892–1905 роках [Верхратський 1912, с. 8, 27].

Типи і слова

вн, ўн → мн

Найбільше прикладів є з в.

Рівний і похідні

• рі́мний — в селах коло Жовкви [Верхратський 1912, с. 27], в Старім Милятинї [Шило 2008, с. 228], в Львові [Сікора 2020, с. 126];
• ріўно // рімно ‘рівно’ [Janów 1926, с. 30, 103], р’іуно // р’імно [Бандрівський 1960, с. 26];
• рімнина́ ‘рівнина’, рімнє́ти ‘рівняти’, рімно́нький ‘рівненький’ [Шило 2008, с. 228]; рімненький, рімніше [Онишкевич 1984, ч. 2, с. 178];
• їден чоловік з Мошківців, шо вернув з російского полону, все казав рімно на місто Рівне [Janów 1926, с. 31].

Давно і похідні

• дамно́, да́мний ‘давній’, дамнїйше — Дев’ятир, Глинсько, Пристань [Верхратський 1912, с. 27, 262];
• дауно // дамно [Бандрівський 1960, с. 26]; дауно // дамно в Старім Мартинові й Перлівцях [Janów 1926, с. 31, 103];
• зда́мну ‘здавна’: «Тамтуди лежит здамну стежейка» [Онишкевич 1984, ч. 1, с. 304];
• «Дамнїше спали на прїчах» (Бабичі, Підгірці, Вороняки) [Шило 2008, с. 217].

Ковнір, жовнір і єнчі

• комнір ‘ковнір’ [Шило 1957, с. 59; Janów 1926, с. 31; Бандрівський 1960, с. 26; Рабій-Карпинська 2011, с. 68], комне́р [Гуцульські говірки 1997, с. 100];
• жомнір, жомнєр ‘жовнір’ [Janów 1926, с. 31; Верхратський 1912, с. 27; Бандрівський 1960, с. 26; Рабій-Карпинська 2011, с. 68];
• помня́к ‘повняк’ (квітка) [Верхратський 1912, с. 27];
• ремно ‘ревно’ (Перлівці) [Janów 1926, с. 31, 103];
• кімна ‘тільна’ (про корову), коло Щирця [Janów 1926, с. 31, прим. 2];
• пемнї ‘певно’, гімняний (грубе ‘поганий’) — в Львові [Сікора 2020, с. 126];
• вузомн’а (Борочиче), раптомний (Звиняче) — в деяких південноволинських говірках [Шило 1957, с. 77];
• мнук ‘внук’ — на початку слова (Передбір’я, Порудно) [Шило 1957, с. 59].

Про комнір тре знати їдно. Атляс кладе комн’ір на карту № 79 «Відповідники м’ (комір)»: бере єго за варіянт слова комір [АУМ, т. 2, карта 79, лєґенда]. Сікора також пише комн’ір при змінї [мй] > [мн’] [Сікора 2020, с. 126]. Шило, Janów і Бандрівський бачєт в нїм ковнір з вн > мн [Шило 1957, с. 59; Janów 1926, с. 31; Бандрівський 1960, с. 26]. Тож комнір годен постати і з ковнір, і з комір; котра дорога де — з тих джерел не видко.

бн → мн

• дрі́мний ‘дрібний’ [Онишкевич 1984, ч. 1, с. 235; Бандрівський 1960, с. 26; Рабій-Карпинська 2011, с. 58, 87]; дрі́мно ‘дрібно’ [Онишкевич 1984, ч. 1, с. 235]; «то йе др’імна худоба» (Рибник) [Бандрівський 1960, с. 25];
• дрімняниці ‘дрібні косички’ [Рабій-Карпинська 2011, с. 68; Janów 1926, с. 31, прим. 2];
• срі́мний ‘срібний’ [Онишкевич 1984, ч. 2, с. 247; Бандрівський 1960, с. 26; Гуцульські говірки 1997, с. 176];
• потрі́мний, потрімно [Бандрівський 1960, с. 26; Рабій-Карпинська 2011, с. 68];
• Ри́мник — назва села Рибник [Бандрівський 1960, с. 26];
• зрімне полотно ‘зрібне’ (Ослави Білі), срімний (Буковець на Косівщинї) — в гуцулів [Janów 1926, с. 31, прим. 2].

Рабій-Карпинська пише, шо бн > мн є на цїлій бойківській території [Рабій-Карпинська 2011, с. 87]. Janów додає, шо в гуцулів то трафляєт сє частїще [Janów 1926, с. 31, прим. 2].

І навпаки: мн → ўн

Буває й навпаки: м перед н стає ў. То дисиміляція — розподібненє:

• зоўноў ‘зо мнов’, підоўноў ‘піді мнов’ [Janów 1926, с. 31; Рабій-Карпинська 2011, с. 68];
• Ліўна — назва села Ломна [Рабій-Карпинська 2011, с. 68];
• в Верхратського є окремий пункт «в місто м»: свільний ‘смільний’, пбловінь ‘поломінь’, вівня ‘вимя’ [Верхратський 1912, с. 27].

З того видко, шо ў і м перед н для говірки — їдно другому близькі. Тому зміна йде в оба боки.

А пн?

Форм як вамно ‘вапно’ ми в жаднім з наших джерел не найшли. Не найшли й гламно, сламно, голомний. Як знаєте такі слова зо свого села — напишіт нам.

Де то чути

Шо пишут дослїдники

• Наддністрянщина (Опілє). Шило: асиміляція в словах рімний, дамно «широко поширена по наддністрянських, перехідних і південноволинських говірках» [Шило 1957, с. 77]. Janów записав рімно, дамно, жомнір, комнір в Мошківцях, Сівцї й сусїднїх селах коло Галича [Janów 1926, с. 30–31]. Верхратський — в селах «батюків» коло Жовкви й Рави [Верхратський 1912, с. 8, 27].
• Бойківщина і Підбужжє. Бандрівський записав в колишнім Підбузькім районї дублєти дауно // дамно, р’іуно // р’імно, а в південній чєстинї району — ше й дрімний, срімний, потрімно [Бандрівський 1960, с. 26]. Він каже, шо таке є і в єнчих бойківських говірках [Бандрівський 1960, с. 26]. Рабій-Карпинська описала вн > мн і бн > мн для бойківського говору [Рабій-Карпинська 2011, с. 58, 68, 87].
• Гуцульщина. Срімний, зрімне полотно [Janów 1926, с. 31, прим. 2; Гуцульські говірки 1997, с. 176], комнєр [Гуцульські говірки 1997, с. 100].
• Львів. В бесїдї теперішних львів’ян є рімний, пемнї, гімняний [Сікора 2020, с. 126].

Сікора зводит лїтературу так: вн > мн і бн > мн відомі в наддністрянських, бойківських і надсянських говірках, вн > мн — ше й в південноволинських [Сікора 2020, с. 127–128]. Там є й посиланя на Приступу (1957), Бевзенка (1980), Гриценка (2007), Германа (1995) і Пшепюрску-Овчаренко (2007). Тих праць ми самі не перевірєли.

Атляс: карта 82 «рівний, давно»

В «Атласї української мови» (т. 2, 1988) є окрема карта на то явище. Дослїдники питали за питальником (питанє № 456): «…рівний, давно… чи… рімний, дамно..?» [АУМ, т. 2, коментар до карти 82, п. 1]. На ту карту посилає сє і Сікора [Сікора 2020, с. 126].

На картї є два шари [АУМ, т. 2, карта 82, лєґенда]:

• кружки — як кажут рівний: червоний — з [ўн] (ˈр’іўниї), чорний — з [мн] (ˈр’імниї);
• штриховка — де кажут дамно.

Рімний і дамно не все ходят в парї. Чорних кружків на картї богато, а штриховка є йно клаптями: коло Сокаля й Радехова, на Кременеччинї, на Гусятинщинї й Чортківщинї, на Яворівщинї, а ше на Волинї й Хмельниччинї [АУМ, т. 2, карта 82]. Решта карти без штриховки — то даўно (давно) [АУМ, т. 2, коментар до карти 82, п. 4].

Числа нижче — то наш підрахунок кружків з оцифрованої карти, не з книжки: відсотків атляс не дає. Області — теперішні.

Найбільше рімний на західній Волинї й на Тернопільщинї. В Карпатах і на Закарпатю — рівний з [ўн] [АУМ, т. 2, карта 82].

Але й в серединї Галичини не всюди їднако. Кілька прикладів, аби кождий годен був найти їх на картї (нумер — то нумер пункту в атлясї, райони — як в атлясї):

• Бережанський р-н: всї 5 пунктів — рімний (289 Біще, 292 Рогачин, 326 Шибалин, 330 Мужилів, 334 Завалів).
• Жидачівський р-н: всї 5 пунктів — рівний з [ўн] (291 Старі Стрілища, 295 Іванівці, 296 Підліски, 299 Мельнич, 300 Сулятичі).
• Миколаївський р-н: всї 3 — рівний (260 Рудники, 290 Стільсько, 293 Гранки-Кути).
• Яворівський р-н: 6 з 7 — рімний.

В понад 130 пунктах відповідь (або єї чєстина) записана звичєйним правописом, як рівний, давно [АУМ, т. 2, коментар до карти 82, п. 2]. Тож там червоний кружок може показувати, як записали, а не як вимовили.

Атляс: карта 79 «комір / ковнір»

На тій картї питали «…комір чи …ковнір?» (питанє № 454) [АУМ, т. 2, коментар до карти 79, п. 1]. В лєґендї є чотири варіянти: ком’ір, комн’ір, комйір і коўн’ір [АУМ, т. 2, карта 79, лєґенда].

За нашим підрахунком, комн’ір найчастїщий в Львівській (50 з 99 пунктів) і Тернопільській (34 з 52) областях. На Івано-Франківщинї найбільше коўн’ір (45 з 53).

Хто так ше каже

Всї джерела, які говорєт за вік, показуют те саме: мн тримаєт сє в старших, а молодші переходєт на вн і бн.

• В атлясї є примітки: «старше покоління» — дамно (29 Любитів, 611 Василівці); «молодше покоління» — даўно (256 П’яновичі, 611 Василівці); «рідше» — дамно (264 Ясениця-Сільна) [АУМ, т. 2, коментар до карти 82, п. 3].
• Рабій-Карпинська: молодше поколїнє тєгне сє до «правильної» вимови груп -дн-, -бн- [Рабій-Карпинська 2011, с. 87].
• Сікора: в Львові так найбільше кажут старші і менче освічені люди [Сікора 2020, с. 126].
• Бандрівський і Онишкевич записали дублєти з того самого краю: дауно // дамно [Бандрівський 1960, с. 26]; здамну поряд зо здавну [Онишкевич 1984, ч. 1, с. 304].

Дослїдники і працї

Іван Верхратський, «Говір Батюків» (1912). Матеріял збирав в 1892, 1898, 1902 і 1905 роках в селах коло Жовкви й Рави; список сіл і ключ скорочень — на с. 8 [Верхратський 1912, с. 8]. В роздїлї про звуки є окремий пункт «м місто в»: дамний, дамно, дамнїйше, жомнєр, помняк, рімний [Верхратський 1912, с. 27]. В «Словарци» є дамний, дамно, дамнісше [Верхратський 1912, с. 262].

Jan Janów, «Gwara małoruska Moszkowiec i Siwki Naddniestrzańskiej» (1926). Монографія про говірку сіл Мошківцї, Сівка, Соботів і Педівцї в долинї Днїстра коло Галича [Janów 1926, с. 1]. Описує губно-губне w і зміну wn > mn, пояснює єї тим, шо м’яке піднебінє опускаєт сє зарано, згадує й обернену зміну mn > un і bn > mn в бойків і гуцулів [Janów 1926, с. 30–31]. Подає ріўно // рімно, дауно // дамно, реўно // ремно межи прислівниками [Janów 1926, с. 103].

Софія Рабій-Карпинська, «Dialekt Bojków» (Краків, 1934) і «Діялект бойків (фонетика і морфологія)» (1980). Обі працї передруковані в збірнику 2011 року. Описує вн > мн (жомнір, комнір), бн > мн (дрімний, потрімний) і дисиміляцію мн > ўн (зоўноў, Ліўна) [Рабій-Карпинська 2011, с. 58, 68, 87].

Гаврило Шило, «Південно-західні говори УРСР на північ від Дністра» (1957). Описує три варіянти в і бере вн > мн за слїд губно-губного в [Шило 1957, с. 59]. Пише, шо асиміляція широко розійшла сє по наддністрянських, перехідних і південноволинських говірках [Шило 1957, с. 77].

Дмитро Бандрівський, «Говірки Підбузького району Львівської області» (1960). Дублєти дауно // дамно, р’іуно // р’імно; комнір, жомнір; бн > мн в південній чєстинї району [Бандрівський 1960, с. 25–26]. Ключ скорочень сіл (Р — Рибник, ІФ — с. Івана Франка) — на с. 7 [Бандрівський 1960, с. 7].

Михайло Онишкевич, «Словник бойківських говірок» (1984). Гасла дрімний, дрімно, здамну, рімненький, рімніше, срімний [Онишкевич 1984, ч. 1, с. 235, 304; Онишкевич 1984, ч. 2, с. 178, 247].

«Атлас української мови», т. 2 (1988). Карта 82 (рівний, давно) і карта 79 (комір, ковнір) з коментарями [АУМ, т. 2, карти 79, 82]. Обі карти є на сайтї: 82, 79.

«Гуцульські говірки. Короткий словник» (1997). Срімний поряд зо срібненький, комнєр [Гуцульські говірки 1997, с. 100, 176].

Гаврило Шило, «Наддністрянський реґіональний словник» (2008). Рімнєти, рімний, рімнина, рімнонький; приклад з дамнїше [Шило 2008, с. 217, 228].

Галина Сікора, «Фонетика сучасного львівського мовлення» (2020). Дисертація на записах бесїди львів’ян 2000–2019 років [Сікора 2020, с. 2]. Фіксує [ўн] > [мн] в Львові з посиланєм на АУМ, к. 82, і зводит лїтературу про вн > мн, бн > мн по говорах [Сікора 2020, с. 126–128].

Твердженє — джерело

Слова в словнику

Знаєте рімний, дамно чи срімний зо свого села, а на картї там червоний кружок? Під картов 82 є ланка, жеби нам то повідомити.

Джерела

1. АУМ, т. 2 — Атлас української мови: у 3 т. Т. 2: Волинь, Наддністрянщина, Закарпаття і суміжні землі. Київ: Наукова думка, 1988. →
2. Бандрівський 1960 — Бандрівський Д. Г. Говірки Підбузького району Львівської області. Київ: Вид-во АН УРСР, 1960.
3. Верхратський 1912 — Верхратський І. Говір Батюків // Збірник фільольоґічної секції НТШ. Т. XV. Львів, 1912.
4. Вікіпедія — Wikipedia: Havlík’s law (закон Гавліка). →
5. Вікісловник — Wiktionary: Reconstruction:Proto-Slavic (статї *orvьnъ, *davьnъ, *drobьnъ, *sьrebrьnъ). →
6. Гуцульські говірки 1997 — Гуцульські говірки. Короткий словник / відп. ред. Я. Закревська. Львів, 1997.
7. Онишкевич 1984 — Онишкевич М. Й. Словник бойківських говірок. Ч. 1–2. Київ: Наукова думка, 1984.
8. Рабій-Карпинська 2011 — Рабій-Карпинська С. Бойківські говірки. Збірник статей / упор. В. Пилипович, ред. М. Лесів. Перемишль, 2011. Передруки праць «Dialekt Bojków» (Kraków, 1934) і «Діялект бойків (фонетика і морфологія)» (1980).
9. Сікора 2020 — Сікора Г. В. Фонетика сучасного львівського мовлення: дис. … канд. філол. наук. Київ: Інститут української мови НАН України, 2020.
10. Шило 1957 — Шило Г. Ф. Південно-західні говори УРСР на північ від Дністра. Львів, 1957.
11. Шило 2008 — Шило Г. Наддністрянський реґіональний словник. Львів, 2008.
12. Janów 1926 — Janów J. Gwara małoruska Moszkowiec i Siwki Naddniestrzańskiej z uwzględnieniem wsi okolicznych. Lwów: Towarzystwo Naukowe, 1926.