кони́ць
Значенє
Онишкевич 1984
1–3- 1
кінець
- «Як она зачує, що єї конец наве́рхи, то зачне дри́гати»
- 2
справа
- 3
край; кінець
- «І воно лежа́ло кони́ць ніг.»
Матіїв 2013
4–5- 4
Крайній пункт, межа протяглості предмета, площини, а також те, що прилягає до такого пункту, межі.
- «Ідеме́ в нагі́нці на дич: я іду́ в ото́й кони́ць, а ти йди поти́хи в дру́гий.»
- 5
Останній момент чого-небудь, що відбувається в часі, а також час, повʼязаний із цим моментом.
- «Усьо́му бде кони́ць.»
Зауваги до говірки
USAGEФорми (Онишкевич): кони́ць [Ж-н, Ж-ня, Х-в]; ~ни́ц» [Б-те ЛБ 6,5]; ~не́ць [М-ць ЕЗб. Х, 13]; ~не́ц [Вшкв ЛБ 11, 82]; куни́ць [Ж-ня]; кінець [Ж-н ЛБ 8, 61]; род. одн. кінце́ [Б-те ЛБ 6,5 Дз-ч Г. Км. під сл. вертени́ти]; кіньца [П-п, Х-в]; кіньци [Н-чі ЕЗб. ХУІ, 353]; ор. од. кіньцо́м [О-в]; місц. одн. у кіньци́ [Б-те, Б-ля, Ж-ня, К-в, Л-на В., Я-ця]; в кіньци́ [В. В-ка]
Посилаются на то слововийти на конець, говорити з грубшого кіньци, кіньца врва́ти з ким, моло́дшний кони́ць, які́м кіньцо́м жити