кони́ць

[Онишкевич] кінець

• «Як она зачує, що єї конец наве́рхи, то зачне дри́гати»

[Онишкевич] справа

[Онишкевич] край; кінець

• «І воно лежа́ло кони́ць ніг.»

[Матіїв] Крайній пункт, межа протяглості предмета, площини, а також те, що прилягає до такого пункту, межі.

• «Ідеме́ в нагі́нці на дич: я іду́ в ото́й кони́ць, а ти йди поти́хи в дру́гий.»

[Матіїв] Останній момент чого-небудь, що відбувається в часі, а також час, повʼязаний із цим моментом.

• «Усьо́му бде кони́ць.»